Шляхи Олекси Довбуша − Чуба

Доброго дня, шановні...
Вітаю Вас на гостинній Прикарпатській землі – землі високих гір і бурхливих річок, багатих надр і працелюбних людей; землі, оспіваної в піснях і легендах, в одному з мальовничих її куточків – перлині Карпат – місті Яремчі.

Пропоную Вам здійснити ексурсію місцями, пов’язаними з іменем народного героя Гуцульщини – Олекси Довбуша. Під час нашої екскурсії Ви познайомитеся з багатою й цікавою історією Прикарпатського краю, з його боротьбою за своє національне і соціальне визволення й особисто з боротьбою карпатських опришків під керівництвом легендарного героя українського народу – Олекси Довбуша.
Галицьке опришківство – своєрідна форма антифеодального руху на західно-українських землях – залишило визначний слід в історії українського народу. Ще до цього часу на Прикарпатті, Закарпатті, Буковині збереглися печери, скелі, річки і полонини, які народ пов’язував з іменем борців проти кріпацтва – опришками та їх славними ватажками, які своїми діями підрубували феодальне кріпацтво, боролися за визволення пригніченого селянства. З глибин легенд, розповідей і переказів, народних пісень про карпатських опришків і їх прославленого ватажка О.Довбуша зберігають в народі пам’ять про мужніх борців за його кращу долю.
Українські землі в епоху феодалізму знаходилися під гнітом Речі Посполитої, стали ареною великих селянських рухів, при тому ця боротьба в різних місцях – від Дніпра до Карпат – набувала різних форм.

У Придніпрянській Україні селяни-втікачі, які перші порвали з феодальним гнітом, створили козацькі поселення. Так виникла «Запорізька Січ», яка грала провыдну роль в боротьбі прогресивних мас України проти соціального й національного гніту XVI-XVIII-го століть.
На західно-українських землях, розірваних Річчю Посполитою, Угорщиною та Молдавією, селянство, борючися проти феодального гніту, відступало в Карпати і там організувало рух карпатських опришків – другу своєрідну форму класової боротьби.
Опришки використовували тактику партизанської боротьби, користувались допомогою і підтримкою трудового селянства, виступало проти класового ворога –польської шляхти на Прикарпатті, Закарпатті і Буковині.
В кінці XVIІ-го і на початку XVIІІ-го століть серед повстанців Прикарпаття були дуже популярні ватажки: Іван Винник, Нестор, Іван Писклявий та ін.
Та найвищого підйому боротьба набрала в 30-40 роках XVIІІ ст. під керівництвом народного героя Гуцульщини – О.Довбуша.
Вивчення історії руху опришків в XІХ-му та на початку ХХ-го століть проводилось дуже слабо. Тільки в другій половині ХХ–го ст. його ім’я стало поруч із відомими героями українського народу: Максима Кривоноса, Івана Богуна, Семена Палія, Устима Кармелюка, Лук’яна Кобилиці та ін.
Не дивлячись на те, що з того часу, коли жив і боровся О.Довбуш уже пройшли віки, відважний герой живе в пам’яті народу.
Як засвідчують достовірні документи, в зв’язку з життям і діяльністю О.Довбуша нараховується більше 100 історичних місць, пов’язаних з іменем народного героя.
Це населені пункти (Печеніжин, де народився Довбуш, Космач, де він загинув, Ямна, Зелена та ін.), урочища Карпат, полонини, гори (гора Довбушанка, на якій він часто зимував), печери Довбуша в Бубнищі біля Болехова, Камінь Довбуша, скелі і печери біля присілка Ямна.

Сьогодні ми з Вами під час пішохідної екскурсії, яка буде продовжуватися три години, побуваємо біля каменя, скелі і печер Довбуша, які знаходяться біля присілка Ямна. Присілок Ямна в 1963 році ввійшов до території м. Яремче, мальовничою окраїною якого ми будемо проходити.
Ми підійдемо до Каменя Довбуша і підіймемося до скель і печер. Під час нашого руху будемо робити зупинки, на яких Ви почуєте розповідь більш детально і ширше про карпатських опришків, про життя і діяльність народного героя Гуцульщини – Олекси Довбуша.
Протяжність нашого маршруту – 3 км.
Ми з Вами пройдемо мальовничими стежками урочища Дрібки, заказником карпатської реліктової сосни. До Вас велике прохання – не рвати квітів, не ламати гілляк, не виривати з корінням молодих саджанців, не відхилятися від маршруту. Це наше багатство, його необхідно берегти, охороняти для майбутніх поколінь.

В Центральній і Східній Європі, за виключенням Росії, феодальна роздробленість не дала можливості створення центральних держав. Це видно на прикладі шляхетської Речі Посполитої, де шляхетська демократія паралізувала королівську владу і міцно спиралася на кріпацьку систему, керувала в державі протягом декількох століть за допомоги жорстоких громадських форм. В середині XVI-го ст. польські феодали, використовуючи слабкість княжої влади в результаті внутрішніх міжусобиць та татарських, навал захопили Галичину, а потім, після об’єднання з литовськими феодалами (1569 р.), і решту українських земель. Використовуючи наступи шляхти на українські землі, Молдавія захоплює Буковину, угорські феодали – Закарпаття, в результаті чого Західноукраїнські землі були розділені.
Галичина в епоху феодалізму була ареною безперервної класової боротьби. Цей прогресивний, багатовіковий рух селян ввійшов в історію українського народу під назвою опришківства. Воно було своєрідною формою озброєного антифеодального протесту пригнічених галицького Прикарпаття.
Таким чином, тяжке економічне становище селян в першу чергу і було причиною виникнення руху опришків на Прикарпатті в період формування кріпацької системи феодального панування.
В XVI-му ст. на Прикарпатті була розповсюджена орендна система, яка стала основною формою управління феодальними маєтками. Вона призводила до повного економічного розорення.
В результаті великих економічних змін у XV- XVІ-му ст. в селі виникло багато соціальних категорій.
Крім презирливої назви «хлопи», в епоху XІІ-го і першої половини XІІІ-го ст. зустрічаємо назви «дворишні» і «підворишні» – які характеризують певні пласти селян в залежності від кількості землі, якою вони володіли. Селяни Прикарпаття розрізнялись і за кількістю у них тяглової сили. «Потучини» і «тягли», «осілі тягли» – так називалися селяни, які мали тяглову силу (коней) і сиділи на старих місцях. «Нетягли» – селяни, які не мали робочої худоби і в економічному відношенні стояли набагато нижче від «тяглих». А селян, які давали данину грошима, або натурою називали «данниками».
Нарешті, в силу відробленої ренти в XVI – му ст. виникає пласт селян іменованих «роботні», тобто ті, які виконували різні роботи.
В XVI-му ст. і пізніше тільки шляхта, захопивши землі селян, здобуває повне право над своїми підданими. Вона змушує селян до підкорення, посилює процес закріпачення.
Прикарпатські селяни до цього ще й піддавалися національному пригніченню. Феодали переслідували народні обряди, намагалися насильно окатоличити селян.
Постійне національно-релігійне пригнічення, соціально-економічний гніт змушували селян підніматись на боротьбу.

У Західній Україні рух карпатських опришків був своєрідною формою боротьби українського народу за своє соціальне і національне визволення. Карпатські гори являлись природнім бастіоном, були зручні для застосування методів партизанської боротьби, маневрування народних месників. За час виступів опришки використовували партизанську тактику ведення боротьби проти феодалів. Вивчивши об’єкт нападу, вони раптово нападали на ворога і, знищивши, також раптово ховались.
Свої загони опришки називали ватагами, якими керували ватажки. Такі загони нараховували від п’яти до п’ятдесяти чоловік. Тактика опришків діяти невеликими загонами в горах була найбільш прийнятною, бо невеликі групи повстанців могли раптово нападати, легко ховатися. Одночасно ця форма боротьби не виключала більш масових виступів, для захоплення і знищення фортець і замків. Для цього декілька загонів об’єднувались разом. Загони опришків складалися із загартованих у боях безземельних селян, бідних розорених ремісників, пастухів, які добровільно йшли в загони.
Опришки палко вірили, що знищення іноземних поневолювачів дасть їм вільне життя.
«Сезон» діяльності опришків починався ранньою весною і закінчувався пізньою осінню. Коли наступав холод, вони йшли зимувати в колиби, де ще літом заготовляли продукти харчування. Частина опришків йшли в села, де їх ніхто не знав.
Майже в усіх селах Прикарпаття й Буковини вони мали своїх побратимів, які їм допомагала харчами, ховали в хвилину небезпеки.
Сила опришків заключалась в їхньому зв’язку з селянськими масами.
На озброєнні опришків були пістолі, рушниці, топірці, рогатини та ін.
Для боротьби з опришками польською шляхтою були створені загони, які називалися «смоляками». Їм на допомогу приходили королівські війська. В багатьох населених пунктах Прикарпаття були створені спеціальні суди. Під час допитів до опришків застосовувалися звірячі тортури.
В період національно-визвольного руху 1648-1654 років на Україні, коли весь народ піднявся проти іноземних поневолювачів, рух карпатських опришків набирає більших обертів та гостроти. Та найбільшого підйому боротьба карпатських опришків набирає в 30-40-х роках XVIII ст. під керівництвом народного героя Гуцульщини – Олекси Довбуша.